Бути готовим до школи - не означає вміти читати, писати та рахувати. Бути готовим до школи - означає бути готовим усього цього навчитись

Кожний батько серйозно готується до вступу дитини до школи: витрачається чимало грошей на придбання всього необхідного, дитині дають цінні настанови. Але ж просто вдягти дитину у красиву форму, дати до рук модний ранець із різнобарвними зошитами - не достатньо. У сьогоденні важливо психологічно підготувати дитину до школи заради успішного початку шкільного життя. Один із найважливіших аспектів підготовки дитини до школи - психологічний. Саме він допомагає дитині навчатись чи, навпаки, гальмує навчання, незважаючи на хороші інтелектуальні дані.

Що ж це таке, психологічна готовність дитини до школи? Це необхідний і достатній рівень психічного розвитку дитини для засвоєння шкільної програми в умовах навчання в чималому колективі однолітків. Психологічну готовність можна сформувати ближче до семи років шляхом розвивальних занять із психологом. Не з учителем, а саме зі спеціалістом-психологом, бо вчитель навчає, а психолог сприяє розвитку навчальних здібностей за допомогою спеціальних вправ. Психологія, як наука, виділяє два аспекти психологічної готовності дитини до навчання у школі: особистісний (мотиваційний) та інтелектуальний. На інтелектуальному рівні в дитини має бути певний рівень розвитку пізнавальних процесів (пам'ять, мислення, логічні зв'язки, мовлення, увага тощо). На мотиваційному ж рівні дитина має бути готова до зміни власної соціальної позиції, дуже важлива наявність бажання вчитись. Дитина може з радістю піти до школи, але це ще не означає, що дитина бажає чи готова вчитись. Ходити до школи й навчатись у школі - дві різні речі. Справа в тому, що здатність оцінювати власні можливості формується в дитини ближче до семи років, а часто й у сім років.

До успішного навчання у школі дитину слід підготувати, допомогти їй розвинути власні навчальні здібності. Дати поштовх до розвитку, а не навчати програмі першого класу вже в дитячому садочку. Навчання шкільній програмі до першого класу завдає дитині величезної шкоди, а саме її самооцінці, оскільки вчитись дитині належить тоді, коли в неї достатньо зрілі та розвинені для цього навчальні процеси. І навчати дитину має спеціаліст - учитель, а не вихователь дитячого садка. Задача вихователя - через гру соціально підготувати дитину до навчання та адаптації в новому навчальному просторі. Також дитині знадобиться вміння долати труднощі, доводити розпочату справу до завершення. Для успішного розв'язання задач у майбутньому дитині необхідні розвинені аналітичні навички: уміння порівнювати, робити висновки та узагальнювати. Для розвитку цих здібностей достатньо прочитати дитині книжку та попросити її переказати те, що вона запам'ятала, відповісти на деякі запитання батьків чи вихователя за змістом книжки. Це допомагає дитині розвинути вміння аналізувати зміст прочитаної книги, а значить, і зміст задач у майбутньому. Також це сприяє формуванню зв'язного мовлення, поповнює словарний запас дитини новими словами, допомагає сформувати увагу, уміння зосереджуватись, пам'ять, потребу в пошуку відповідей на запитання, а також формує вміння керувати своєю поведінкою, виконувати певний час не дуже цікаві вправи. Усі ці навички слід виробляти через щоденну гру (ігри, ліплення, аплікація, спільне читання, спілкування під час прогулянки), а не у формі епізодичного навчання.

Особистісна готовність - це потреба спілкуватися з однолітками, здатність виконувати роль учня, адекватність самооцінки дитини. Важливо створити мотивацію для дитини, щоб у неї виникло бажання вчитись, пізнавати щось корисне й важливе. У цьому дитині допоможе розповідь батьків про школу. Але це допоможе тільки в тому разі, якщо батьки не будуть дитину лякати школою, намагаючись привити серйозне ставлення до навчання, а дадуть дитині яскравий образ позитивної моделі шкільного життя. Хочемо навести для вас приклади шкідливих для дитини батьківських установок, їх наслідки для дитячої психіки. Для того щоб читачеві не було сумно читати наступні рядки, ми наведемо поруч приклади позитивних батьківських установок (так званих контрустановок), які формують у дитини приємний образ шкільного життя.

Установки виникають щоденно. Деякі випадкові, слабкі, інші принципові, постійні та сильні, формуються з раннього дитинства, і чим раніше вони засвоєні, тим їх дія сильніша. Водночас, з'явившись, установка не зникає та у сприятливий для дитини момент життя впливає на її поведінку та почуття. Зброєю проти негативної установки може стати тільки контрустановка, причому постійно підкріплена позитивними проявами з боку батьків та оточуючих. Наприклад, контрустановка «Ти все зможеш!» переможе установку «Незграба! У тебе нічого не виходить!», але тільки в тому випадку, коли дитина дійсно буде отримувати підтвердження цьому в успішній діяльності (малювання, ліплення, співи, танці, навчання тощо).

Окрім того, лікарі-неврологи радять перед тим, як відправляти дитину до першого класу, звернути увагу на загальний стан дитини. Привчіть її до режиму дня, це дозволить дитині плавно увійти в режим навчання. Після школи дитині слід погуляти, відпочити, можливо, поспати. І тільки потім сідати за уроки. Хоча за нормами домашніх завдань у першому класі задавати не можна, більшість батьків розуміють, що вивчити мову можна тільки в тому випадку, якщо дійсно її вивчати. За 35 хвилин уроку дитина отримає навички застосування нових слів, а ось на запам'ятовування цих слів на уроці часу не вистачає. І правила на уроці встигають вивчити лише 15-20 % учнів. Мова йде не тільки про іноземну мову, яку діти вивчають у спеціалізованих школах і прогімназійній початковій школі з першого класу. Мова йде і про рідну мову. Більшість дітей володіють нею на тому рівні, коли необхідно вивчати нові слова, щоби поповнювати словниковий запас учня. Це дитина має робити вдома. Бо мову або вивчаєш, або не розмовляєш нею.

Психологічно незріла дитина може не витримати такого навантаження попри амбіційні бажання своїх батьків про її навчання в «найкрутішому» закладі. Батькам, звісно, перед сусідами не соромно, і перед родичами є чим похвалитися, щоб їх аж, самі знаєте, хто задавила. Але ж розплачуватися за батьківські амбіції має дитина: своїм здоров'ям, своїм успіхом у майбутньому житті, своїми невикористаними можливостями та придбаним величезним комплексом неповноцінності. Свої амбіції батьки прикривали сором'язливою фразою: «Як це незріла дитина?! Усі друзі моєї дитини ідуть у школу, усі з двору й дитячого садочка. А моя дитина, що, дурніша від них?». У цій фразі звучить багато інтонацій: і образа на психолога за те, що не розгледів у дитині мегазірку; й образа на дитину за те, що не виправдала сподівань батьків; і прикритий агресією сором за себе, що не змогли вкласти в дитину більше, ніж сусіди, та ще багато інших дурниць, які нічого не варті в порівнянні з дитячим здоров'ям. А зовсім нещодавно я почула повне безглуздя від одного батька й дивувалась: невже людина сама себе не чує? Він наполегливо вимагав найвищих результатів співбесіди для його 5-річного(!) сина на основі того, що він - батько, начебто є екстрасенсом, і його дитина завдяки цьому вельми обдарована. Хоча рівень розвитку дитини просто відповідав нормам розвитку п'ятирічної дитини, для якої також є нормою нерозвинена емоційно-вольова сфера.

Скільки дітей бачила, які пішли до школи з незрілою емоційно-вольовою сферою й загубились у шкільному житті, як краплинка в неосяжному океані: дехто придбав тривожність, надмірну нервову чутливість, агресію, невроз. Я не можу пригадати всі їх імена, але пам'ятаю їх очі через рік навчання в першому класі та стандартну фразу батьків «Що ж зробиш. Уже нічого не вдієш. Жаль, що не послухали Вас і віддали раніше, ніж дитина була готова до цього». Таких дуже багато. Батьки ладні виконувати закон про освіту із заплющеними очима, побоюючись довготривалого дванадцятирічного навчання. А ще я знаю, як важко адаптуватись таким дітям у п'ятому класі, з якими труднощами вони спілкуються з однокласниками в 7-8-х класах.

Пам'ятаю імена всіх дітей, котрих довелося залишати на повторний курс у першому й у другому класі за згодою батьків. Я достатньо спостерігаю за цими дітьми та не втомлююсь дивуватись тому, як вони розквітли, коли потрапили у своє коло спілкування, до дітей, близьких їхньому психологічному рівню. Батьки цих дітей не стали ховати голову в пісок, знайшли в собі сили подивитись проблемі в обличчя й вирішити її на користь дитини, нехай із запізненням. Так вони здолали свого внутрішнього мінотавра. Честь і хвала тобі, свідоме батьківство! Звісно ж, з дитинкою довелось попрацювати і вчителям, і психологу, і шлях цей міг би бути не таким тернистим, якби віддали батьки дитину до школи тоді, коли їм рекомендували фахівці. Багато ж хто з батьків читав книжку про Анну Кареніну, і тепер бігають, як вона.

Пам'ятаю обличчя тих дітей, які приходять до мене на співбесіду через рік, тому що їхні батьки прислухались до порад і вчасно прийняли правильне рішення. Тепер ці діти мотивовані навчатись, а не ходити до школи гратися з друзями. Тепер їхні батьки - мої помічники, вони розповідають усім про свій удалий досвід і радять батькам майбутніх першокласників на співбесідах до першого класу все ж таки прислухатись до думки спеціалістів.

•  У дітей, які не знають, що їм робити в час дозвілля, псуються і голова, і серце, і моральність. Допоможіть своїй дитині вибрати корисне завдання.

•  Турбуйтеся про те, щоб дитяче серце не стало грубим, злим, холодним, байдужим і жорстоким в результаті «виховання».

•  Пам'ятайте, батьки! Фізичне покарання —це показник не тільки Вашої слабкості, розгубленості, безсилля, а й педагогічного безкультур'я.

•  Ремінь та тумак вбивають у дитячому серці витонченість і чутливість, розбещують людину, одурманюють її отрутою брехні.

•  Не ставте Вашу дитину в становище, коли вона змушена оборонятися брехнею!

•  Говоріть з дитиною так, щоб не залишалось жодного сумніву в тому, що Ви керуєтеся турботою і тривогою за неї, а не бажанням відмахнутися, образити.

•  Будьте навіть у дрібницях до кінця правдивими і чесними зі своїми дітьми. Незначну домішку брехливості, штучності діти помічають дуже добре.

•  Не забувайте поділитись із своїми дітьми досягненнями і невдачами, тоді вони відкриватимуть Вам свої таємниці, чекатимуть Вашої поради, підтримки.

•  Пам'ятайте, батьки! Вашу дитину виховують кожна хвилина життя, кожний куточок землі, кожен крок, слово, справа, з якими її особистість стикається ніби випадково, мимоволі.

•  Враховуйте основні методи виховання й переконання, вправи, стимулювання